Починаючи з 1824р. садибу успадковує родина поміщиків-меценатів Тарновських, дійсних цінителів мистецтва. Садиба стає культурно-мистецьким осередком творчої інтелігенції. В Качанівському альбомі для гостей залишили автографи багато славетних митців, вчених, громадських і культурних діячів, серед яких М. Гоголь, П. Куліш, М. Костомаров, М. Максимович, Г.Барвінок, художники Л. Жемчужніков, О. Волосков, А. Горонович, В. Рєзанов, М. Врубель, М. Бодаревський. Літом 1838 року в Качанівці плідно працював над оперою «Руслан і Людмила» Михайло Глинка. Деякі твори за диригуванням самого маестро вперше виконувались у супроводі місцевого кріпосного оркестру.

Віковий дуб пам’ятає великого поета Т.Г. Шевченко, який, відвідуючи маєток в 1843р. та 1859р., в садибному парку спілкувався з місцевими селянами і кріпосними музикантами. Предмети козацької зброї з колекції Тарновських відобразив Ілля Рєпін на полотні ,,Запорожці пишуть листа турецькому султану’’, а моделями деяких козаків стали селяни. Збудована в 1826р. в стилі ампір Георгіївська церква стала ліричною прикрасою качанівського парку. З 1897р. садиба стає власністю цукрового магната Павла Харитоненка. За радянських часів тут були розміщені дитячий притулок, військовий госпіталь, офіцерський будинок інвалідів, а з 1981р. створений Національний історико-культурний заповідник ,,Качанівка,,.